ФРІ

Голодомор 1932-1933 років в Україні став апогеєм тривалої боротьби тоталітарного режиму СРСР проти визвольних змагань Українського народу, особливо супроти українського селянства. Він назавжди залишиться в пам’яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого, історичним явищем, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

Голодомор 1932–1933 років як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року “Про попередження злочину геноциду і покарання за нього”. Так, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид «як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме:
• вбивство членів групи;
• заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам групи;
• умисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;
• заходи, розраховані на недопущення дітонароджування в середовищі групи;
• насильницька передача дітей з однієї групи до іншої».
 
Голодомор 1932-1933 років відповідає ознакам геноциду згідно з третім пунктом цієї статті, як, зрештою, і з першим та четвертим пунктами.

Голодомор було спричинено навмисними діями тоталітарного радянського режиму. Суть злочинних дій влади полягала в:

1. Постійно триваючому жорстокому придушенні устремлінь Українського народу мати незалежну державу (голодомор 1921-1923 років, придушення селянських повстань 1918-1932 років тощо).
В умовах соціально-економічної кризи “силове поле” Кремля зникало і українська еліта могла б перетворитися з “червоної” на “жовто-блакитну”. Тому Голодомор українських селян поєднувався з терором проти усього українства, а дії влади були спрямовані на Україну та україномовне населення (в тому числі, на Кубані, яка хоч і була одним з округів Північно-Кавказького краю РСФРР, проте прагнула приєднатися до УРСР).

2. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:
• проведення масового «розкуркулювання» селян;
• насильницького впровадження колективізації селянських господарств;
• накладання на райони України, окремі селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі.

3. Ізоляції великих територій в сільській місцевості у низці областей України (внутрішня і зовнішня блокади) шляхом:
• позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;
• заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання “за хлібом” до інших регіонів СРСР, а також у великі міста України (заборона продажу залізничних квитків та оточення залізничних станцій);
• наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл;
• оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій, окремих областей, населених пунктів та самого кордону України (шляхом встановлення загороджувальних застав на всіх шляхах);
• заборони листування і поширення інформації про фактичне становище, цілковите замовчування голоду.
Таких заходів не було застосовано більше ніде в СРСР. Кремль відрізав голодуюче українське село від Росії, Білорусії і міст в самій Україні. Вживання в їжу котів, собак, трупоїдство і навіть канібалізм стали масовим явищем серед доведених Голодомором до безтями людей

4. Впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму «чорних дошок», що фактично було рівнозначне смертному вироку та полягало у:
• вивезенні з цілих територій усіх товарів та засобів проживання;
• насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;
• забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;
• забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.

5. Намаганні приховати причини і масштаби трагедії.